Мені завжди здавалося, що це надто просто для того, щоб про це розповідати читачам.
Ні, правда, простіше цієї овочевої ікри може бути тільки яєчня.

І ось, йшли роки, а успіх цієї простенької ікри у наших гостей не проходив.
Уявляєте собі — ми на стіл різносоли, ми готуємо щось там годинами, а приходять гості та налягають на ікру, наче це якийсь шедевр. Навіть прикро!

Особливим успіхом ця ікра почала користуватися, коли ми переїхали до Москви.
Однак, ви ж знаєте, що кожен другий москвич має бабусю в Одесі? Тому кожен перший москвич казав нам: «Ні, баклажанна ікра це…» і далі йшлося про те, що таке одеська ікра із синеньких.

Оповідань цих ми переслухали чимало, та ось біда — жоден із них не був доведений до кінця.
Тому що мало який гість доходив до середини оповідання, а потім зупинявся, про щось думав і обов’язково питав:
«А як ви готуєте цю ікру?»

Ну як? Так, дуже просто! Спочатку треба все нарізати кубиком. Хочете — видаляйте насіння і сік з помідорів, хочете — залишайте. Баклажани ми зазвичай чистимо, але солити їх і віджимати з них сік давно перестали — немає вже тих баклажанів, що колись гірчили. А якби були, то ікра вийшла б ще смачнішою!

Ну та гаразд, тільки баклажани, мабуть, краще різати в останню чергу, поки в олії смажиться цибуля.
Цибулю треба смажити на вогні трохи вище за середнє, згодом помішуючи його все частіше, щоб не пригорів.

Після цибулі слід додати моркву і зменшити вогонь до середнього. Жодних спецій не треба — навіть зіри! Адже обсмажені цибуля та морква самі по собі пахнуть дуже добре! Головне — дочекатися, коли морква стане м’якою, почне видавати аромат і подекуди, можливо, навіть зарум’яниться.

Отоді й додайте баклажани!
Не дивуйтеся, що масла в казані не залишиться — баклажани вберуть його в себе разом з ароматами та смаками, яким наситили його цибулю та моркву. Додати вогонь практично на максимум і як тільки відчуєте, що в казані знову не гаситься, а смажиться відправляйте в казан болгарські перці і помідори.

Вони виділять трохи соку і знову вміст казана виглядатиме цілком соковито. Тільки не перестарайтеся! Помішуйте часто, струшуйте овочі, але не думайте їх — вони повинні зберегти свою форму, а не перетворитися на розмазню.

Як тільки з овочів виділиться сік додайте два останні інгредієнти — часник та кріп.
Ще кілька хвилин за які ви якраз і встигнете посолити та поперчити, виправити смак і все! Вимикайте, перекладайте з казана в інший посуд, дайте охолонути або їжте, поки гаряче.

— І що ж, — спитайте мене, — ніяких секретів?
— Секрети є! — відповім я, та тільки боюсь, що цей секрет вас трохи розчарує.
Ви ж знаєте, що таку ікру можна приготувати і закрити в банках на зиму? Тоді, щоб заповнити за один раз хоча б кілька банок, ми готуємо ікру, куди овочі йдуть кілограмами. Беремо великий казан, ріжемо всього багато, готуємо, зрозуміло, трохи довше. Ікра в цьому випадку виходить дещо іншою. Так, вона теж виходить смачною і взимку не раз врятує, але найсмачніша ікра виходить, коли готуєш її з невеликої кількості овочів і нашвидкуруч. Вогонь трохи вищий, ніж потрібно, помішуємо трохи частіше за звичайне, нібито щоб не пригоріло, готуємо швидше, тому що гості вже ось-ось, а в результаті … виходить смачніше. Ось і весь секрет!
Ах да! І жодних спецій, окрім солі та чорного перцю. Смак правильно приготовлених овочів для мене дорожчий за найвдаліший букет спецій.
Ох, і ще дещо забув. Жодних блендерів і м’ясорубок — гострий ніж та овочі напівсантиметровими кубиками. У роті все має статися, а не в м’ясорубці, розумієте? Зуби на що? Запивайте червоним вином, заїдайте простим молодим сиром, нехай поряд стоять копченості і до обіду як не будьте дотерпите. Гаразд?

Автор Сталик Ханкішієв